Gabrielle Goliath

Two poems, by Victoria Zvytyaga

I

about being different,
about not accepting that,
about being put into the wrong frames,
into the wrong hands,
by society
by myself
in different years of my life

[self-reflection]

if the mirror shows the truth
then mine is censored for sure
despite how i sit
from which side i’d look
i'd never recall
being this fool

she looks into the seventeens and cries
covers her cuts with old books
her body is hot
from the temperature rising
and because they tell her so
in the behind-garage gazing

the glare breaks at eighteen
becomes something--
probably out of boredom
and the gut-link
reaching
to people
makes you to
be

at nineteen, mirror is under the covers
dust collects in the lungs and the frames
i was anxiously carefree
didn't see eyes
only throat
and bloody burning flames

twenty

smell of the emptiness of nobody's dampness with a hint of never fulfilled promises and the pills unnecessarily taken because it doesn't help and the problem is not even that mister doctor doesn't look me in the eyes and takes all my problems as purely girly while I wash the dishes and I look at the kitchen knife it shines like never before the thin transparent line between eternal stress and complete peace, except that the unwashed cup reminds me of my existence as it falls from my hands, I look at the stove, the table, the sink, the knife, the cup look at the other people's blank lips for a bunch of hours twenty

one

cassette
turn on
repeat
i'm reaching my limit
complete
either something is now or now is forever
my hand in his hand
looks
funny as never

I open the mirror twenty-two times
and I glimpse at it
recognize it
while spelling necromancy tricks
I pull something out
from the venous sticks
while adding something else

and it looks at me with this strange sight
like it's devouring the sunlight
it saw me in the mirror before
a vivid memory like
and now it's real
and a little bit more

twenty-three three twenty-three
play a memory
hide
(don't) find a tree 
do not understand how payment works
do not understand how living is
you're still jumping on the nerves
like a completely uneducated fizz

but you're trying to
live

and when you're twenty-four
you open
yourself
to the mirror
again

and everything else will always be there
icons photos videos lined in a row
asking praying to you to remember it
loving spitting hunting and screaming

but
I leave it all behind
if necessary I lose it 
i’m not anymore blind
because I look at the mirror
and for the first time
I truly
see

(translated from Ukranian)

[саморефлексія]

якщо в дзеркалі показують правду
то моє проходить цензуру
я з якого боку
не сяду 
ніколи не взнаю
цю дуру

вона дивиться в сімнадцять і плаче
закриває порізи книжками
її тіло гаряче
від температури
і бо їй так кажуть
за гаражами

в вісімнадцять погляд ламається
стає чимось——
напевно з нудьги 
і кішкова ланка
тягнеться
змушує бути 
з людьми

дзеркало в девʼятнадцять під ковдрою
пил набирається в легені і рамку
я була тривожно-безтурботною
не бачила очей
тільки горлянку

двадцять

пусто пахне нічейною сірістю ніколи не виконаними обіцянками випитими поза потребою пігулками бо мені не допомагає і проблема навіть не в тому просто дядя лікар не дивиться мені в очі і сприймає всі мої проблеми за сугубо дівочі поки я мию посуд і дивлюсь на кухонний ніж він так блищить як ніколи не світився рубіж між вічним стресом і повним спокоєм хіба що недомита чашка нагадує про моє своє існування поки падає в мене з рук я дивлюсь на плиту стіл раковину чужі пусті губи купу годин двадцять

один

касета
включити
репіт
я виходжу на свій ліміт
або зараз щось або зараз навічно
моя рука в його виглядає
комічно

двадцять два рази відкриваю дзеркало
і дивлюсь впізнаю
займаюсь некромантією
щось вириваю
з венозних сіток
щось додаю

і воно дивиться таким дивним поглядом
наче пожирає сонячний світ
воно бачило мене в дзеркалі
спогадом
а тепер офіційний
візит

двадцять три три двадцять три
пограйся в спогад
сховайся
(не) умри
не зрозумій як працюють фінанси
не зрозумій як працює життя
ти поки що скачеш по нервам
як зовсім невиховане дитя

але ти стараєшся

і в двадцять чотири
відкриваєш
ся
до дзеркала
знову

і все інше завше буде стояти
іконами фотками відео-рядом
просити молити про нього згадати
любити плювати поливати кричати

але
я залишаю це
за потреби - втрачу  
бо я бачу дзеркало
і вперше
бачу

II

as an neurodivergent person,
i don’t feel what is like to be alive as many others do,
but i am still a human
i still feel
something
that i can put into words only by comparing myself with non-alive objects my soul feels close to
cause that feels right

[i feel so much it keeps breaking out]

i’m actually not a violent dog
i don’t even bite
and never did
i’m simply written eclogue
that shouldn’t be right
but somehow complete

and i’m not pomegranate
shrouded in the bloody pieces
i’m more of unwanted cute plate
and the unwant
increases

and the plate has on it every desirable fruit
and the drink after that hot unbearable day
and the words be said that they never could
and the hunter the weapon the prey

and the plate can be mug and the spoon
and be little to peacefully drink substances of
and be big enough to get ahold of some two
and be nowhere near to find and above

and—

and the plate can hold as much as it needed
loosing every single ounce of it in the way
the main reason of it being completed
it’s not being lost in the sway

of life.

i’m not a violent dog
i’m not a pomegranate
i’m a plate

peacefully waiting for the loving touch
to give the fruits the mags the spoons
back
and not to be told
that it’s too much.

(translated from Ukranian)

[я відчуваю так сильно, що воно проситься наружу]

я по факту ж не агресивний собака
я навіть не кусаюся
і ніколи не кусалась
я по-простому написана еклога
що не має бути написана вірно
але воно якось існує собі повноцінно

і я не гранат
оповитий кривавими шматками
я скоріше небажана мила тарілка
і небажаність ця
тільки зростає

і на тарілці є всі бажані фрукти
і напій після такого спекотного нестерпного дня
і слова ті скажу так як вони ніколи не зможуть
і мисливець - зброя - здобич - то я

і тарілка може бути і кухлем і ложкою
і бути маленькою щоб мирно пити з неї рідин
і бути достатньо великою щоб схопити дуетами
і бути ніде поруч і знайти щось вище вершин  

і—

і тарілка може вмістити скільки потрібно
втрачаючи кожну свою унцію на цьому шляху
головна причина того що тарілка валідна
це не бути втраченою в пориві страху

життя.

я не агресивний собака
я не гранат
я тарілка

тихо чекає на люблячий ніжно-дотик
щоб віддати тому фрукти чашки ложки
повернути
кривувато
і щоб не почути супротив
у відповідь
що того забагато